Стоматологія Аврора, лікування зубів, імплантація, Київ

Прикус

admin — Tue, 03 Jan 2017 09:49:49 GMT

Прикус - взаємини зубних рядів при максимальному контакті і повному змиканні зубів верхньої та нижньої щелеп. Вид прикусу визначається характером змикання зубних рядів у положенні центральної оклюзії. Досвідчений лікар-ортодонт може визначити характер прикусу навіть за повної відсутності зубів у пацієнта. Розрізняють тимчасовий (змінний) та постійний прикус, а також фізіологічний, патологічний та аномалії прикусу. Не слід плутати прикус із оклюзією.

Нормальний, чи фізіологічний, прикус характеризується певними ознаками. Всі зуби верхньої та нижньої щелеп (за винятком третього верхнього моляра та першого нижнього різця) контактують між собою таким чином, що кожен зуб змикається з двома антагоністами – зубами протипоставленої щелепи. Кожен зуб верхньої щелепи контактує з однойменним і позаду зубом нижньої щелепи, кожен зуб нижньої щелепи — з однойменним і попереду зубом верхньої щелепи; серединна лінія обличчя проходить між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп і знаходиться з ними в одній сагітальній площині. У зубних рядах проміжки між зубами відсутні.

Правильним прикусом прийнято вважати той прикус, де верхні різці (incisivi) закривають собою різці нижньої щелепи, а верхні ікла загороджують нижні; верхні премоляри щільно стикаються з нижніми, а моляри нижньої щелепи знаходяться трохи ближче до ротової порожнини, ніж верхні.

Зубні дуги мають певну форму (верхня – напівеліпса, нижня – параболи). Зовнішня частина верхньої зубної дуги більша за внутрішній частині за рахунок нахилу зубів у бік присінка рота. Зовнішня частина нижньої зубної дуги менша від внутрішньої частини за рахунок нахилу зубів у бік порожнини рота. При змиканні зубних рядів формується крива оклюзійна. Суглобова головка нижньої щелепи розташовуються біля основи схилу суглобового горбка (див. скронево-нижньощелепний суглоб).

Для всіх варіантів нормального прикусу обов'язковою умовою є нормальне функціонування зубощелепної системи (неутруднена функція жування та мови, відсутність косметичних дефектів, пов'язаних із неповноцінним розвитком зубних рядів). В. Ю. Курляндський говорив про чотири основні варіанти прикусу: ортогнатія, прогенія, біпрогнатія і прямий прикус.

Патологічний прикус формується при аномаліях зубів, щелеп, а також хребта та стоп уродженого або набутого характеру (пародонтоз, пародонтит, акромегалія, сколіоз та ін.). Основною відмінністю патологічного прикусу від нормального є порушення змикання зубних рядів у різних напрямках аж до повної відсутності на окремих ділянках, що призводить до зміни функції зубощелепної системи.

Порушення змикання зубів (оклюзії) поступово призводить до пошкодження найбільш навантажених елементів, аж до «вибивання» деяких зубів. Завдання ортодонта – відновити оклюзію у максимальному обсязі.

Останнім часом багато вчених пов'язують неправильний прикус із порушеннями постави та постурального контролю. У недавніх дослідженнях, проведених співробітниками кафедри фізіології Барселонського університету (Іспанія) та Інсбруцького університету (Австрія), отримано переконливі дані про те, що при корекції неправильного прикусу покращується постуральний контроль як у статиці, так і в динаміці.Особливо це важливо для людей із зайвою вагою, у яких погіршується контроль за положенням тіла в просторі, а також спортсменів для досягнення кращих результатів та запобігання травмам.

Косметична стоматологія

admin — Tue, 03 Jan 2017 09:40:15 GMT

Косметична (естетична) стоматологія - один із напрямків стоматології, за допомогою якого відбувається коригування форми, кольору зубів, а також їх прикраса. Сьогодні цей напрямок дуже популярний, до нього звертаються люди по всьому світу.

Про естетичну привабливість зубів люди почали замислюватися ще 4 тисячі років тому. У різних країнах цей процес відбувався по-різному.

У Японії жінки та чоловіки фарбували зуби у чорний колір. Заміжні жінки таким чином відрізнялися від незаміжніх, а чоловіки-самураї наголошували на вірності своєму господареві. Крім того, чорний колір зубів контрастував із білим кольором шкіри, створюючи тим самим особливу красу.

Деякі представники африканських племен обточували зуби. Вважалося, що душа після смерті залишає тіло через рот і щоб допомогти їй у цьому, необхідно створити такі отвори в зубах. Пізніше про це забули і обточування зубів стало вважатися просто естетичною нормою.

Індіанці Майя прикрашали свої зуби за допомогою напівдорогоцінного каміння та використовували спеціальні пломби для різців також для прикраси.

У 1-2 столітті було встановлено перший протез замість втрачених зубів, скріплений він був золотим дротом.

Сам термін «естетична стоматологія» виник у 60-70 роках 20 століття США. На сьогоднішній день естетична стоматологія є чи не найпопулярнішою послугою, багатьох турбує не лише здоров'я зубів, а й їхній зовнішній вигляд. Завдяки сучасним методам та матеріалам можна виконати практично всі побажання клієнта за формою, кольором зубів.

Виправлення прикусу. Одна з найпопулярніших процедур та одна з найтриваліших. Прикус виправляють за допомогою брекетів, тому що брекети доводиться носити тривалий час, то сьогодні існує безліч різновидів, які практично не помітні і не доставляють дискомфорту. Завдяки постійному тиску на зуби через якийсь час прикус виправляється.
Реставрація зубів (відновлення кольору та форми). Вирішує і функціональні, і естетичні проблеми. Виконується це за допомогою бондингу або використовується композит. Це не просто пломба, а й відновлення зуба. Лікар підбирає колір, що нічим не відрізняється від кольору інших зубів і створює необхідну форму. Закінчується все шліфуванням і поліруванням, після цього зуб буде не відрізнятиметься від усіх інших як зовні, так і функціонально.
Прикраси зубів. Для прикраси використовуються дорогоцінне каміння, кристали Сваровські, імітація татуювань. У деяких випадках цей метод використовується, щоб приховати темні плями на емалі та її ушкодження. У цьому випадку прикраси кріпляться на спеціальний клей, який тримається приблизно півроку при правильному догляді ротової порожнини.
Коронки та мости. Матеріали для протезування сьогодні використовуються найсучасніші, тому замість втраченого або пошкодженого зуба ви отримаєте зуб, який нічим не відрізняється від справжнього. На передні зуби найчастіше ставляться вініри, які є чудовою альтернативою коронкам. Вони є світлопроникні керамічні накладки, які кріпляться безболісно і виглядають дуже естетично.
Відбілювання зубів. Ефективним та популярним стало лазерне відбілювання. Також може застосовуватись фотовідбілювання. Метод вибирається виходячи з переваг клієнта та індивідуальних показань.
Збільшення зубів. Даний метод дозволяє виправити дефекти типу сколів, так і змінити форму зубів.
Штучні матеріали для відновлення зубів сучасні та якісні, завдяки цьому відновлений зуб нічим не відрізнятиметься від сьогод

Зубна паста

admin — Fri, 23 Dec 2016 07:41:30 GMT

Зубна паста - желеподібна маса (паста чи гель) для чищення зубів. Раніше готувалась на основі крейди, сучасні зубні пасти здебільшого засновані на силікатах.

Найраніша згадка про зубну пасту міститься в єгипетському манускрипті IV століття зв. е., її рецептом була суміш порошкоподібної солі, перцю, листя м'яти та квіток ірису. У Росії питанням гігієни не приділяли такої пильної уваги і лише після указу імператора — Петра I боярам чистити зуби товченою крейдою і протирати вологою ганчірочкою — можна говорити, що це питання було порушено на державному рівні.

У 1873 році компанія Colgate представила на американському ринку ароматизовану зубну пасту у банку.

1915 року до складу зубних паст починають вводити екстракти з деяких дерев — наприклад, евкаліпта. Паста почала розфасовуватись у алюмінієві, а потім — і у пластикові, тюбики. Важливим відкриттям ХХ століття вважатимуться запровадження у складі зубних паст сполук фтору, які сприяють зміцненню емалі.

Раніше як абразив у пастах використовувався карбонат кальцію, але від нього поступово відмовилися, тому що він не є хімічно інертним і вступає в реакцію з іншими компонентами пасти. До того ж кристалічна структура карбонату кальцію близька до голчастої, отже, травматична для емалі зубів. Нині його замінили слабкі абразивні реагенти – сполуки кремнію (аеросил, алюмосилікат, діоксид кремнію, гідроксид кремнію, дикальцій фосфат).

За спінювання пасти відповідають поверхнево-активні речовини (ПАР). Найбільш поширені – лаурилсульфат натрію, бетаїни. Введення ПАР дозволяє звести мікроушкодження зубної емалі при чищенні зубів до мінімуму. До того ж, згідно з численними соціологічними дослідженнями, більшість людей є прихильниками зубних паст, що високопіняться.

Для утворення однорідної консистенції застосовують сполучні речовини - препарати агару, пектин, декстран, гліцерин, альгінат натрію, натрій карбоксиметилцелюлоза.

Активними компонентами зубних паст є речовини, які мають лікувально-профілактичну дію — лактат алюмінію, фториди, сполуки з антимікробною активністю, окремі мікро-, макроелементи та полімінеральні комплекси, екстракти лікарських трав, ферменти, прополіс та ін.

Протикаріозний ефект забезпечується присутністю у зубній пасті фторидів (фторид натрію, фторид олова, амінофторид, монофторфосфат), а також кальцію (гліцерофосфат кальцію). Протизапальна дія зазвичай досягається додаванням в зубну пасту екстрактів трав (м'ята, шалфей, ромашка та ін.). Відбілюючі пасти містять бікарбонат натрію, або соду, що має виражену абразивну дію. Застосовувати такі пасти щодня не рекомендується через ризик пошкодження емалі. Зазвичай рекомендують їх застосовувати 1-2 рази на тиждень.

Останнім часом активно розробляються пасти на основі сорбентів (полідіметилсилоксану, гідрогелю метилкремнієвої кислоти). Використання в зубних пастах ентеросгелю дозволяє отримати не тільки м'яку абразивну дію, а й виражену сорбційну по відношенню до мікроорганізмів дію та емалепротекторний ефект. Крім того, пасти сорбційної дії мають здатність сорбувати запахи, що утворюються в результаті життєдіяльності мікроорганізмів (галітоз).

Як ароматизатори виступають як натуральні, так і ідентичні натуральним сполуки. З натуральних найчастіше використовують ароматні компоненти ефірних олій (терпеноїди) - ментол, тимол, карвакрол, лимонен, сквалени та ін. Використання синтетичних ароматизаторів дозволяє знизити собівартість кінцевого продукту.

У клінічній практиці розвинених країн як замінник кісткової тканини застосовується синтетичний гідроксіапатит. Знижуючи чутливість зубів, захищаючи поверхневі ділянки емалі, гідроксіапатит має протизапальні властивості, адсоруючи мікробні тільця, та випереджає розвиток гнійно-запальних процесів. Крім того, гідроксіапатит стимулює зростання кісткової тканини (остеогенез), забезпечує мікрообробку іонами кальцію та фосфору кісткової та зубної тканин, «замуровуючи» мікротріщини в них. Він має високу біосумісність, позбавлений імуногенної та алергічної активності. Синтетичний гідроксіапатит має дуже малі розміри частинок (0,05 мікрон). Такі параметри значною мірою підвищують його біологічну активність, оскільки розміри його молекул можна порівняти з розмірами білкових макромолекул.

Ефективною добавкою є триклозан, який діє на широкий спектр бактерій, грибків, дріжджів та вірусів. Антимікробна активність триклозану заснована на порушенні в його присутності діяльності цитоплазматичної оболонки та витіканні клітинних компонентів низькомолекулярної маси.

Пломба

admin — Tue, 20 Dec 2016 20:48:57 GMT

Пломба в стоматології - матеріал, що використовується для заповнення порожнини в зубі, що утворилася після лікування карієсу або внаслідок механічного чи іншого пошкодження зуба. Пломба необхідна для ізоляції чутливих тканин зуба і запобігання попаданню мікробів у порожнину, що утворилася.

Найпоширеніші матеріали пломб:

амальгама,
пластмаса,
кераміка,
композиційні,
спеціальні цементи,
світлозатверджувані,
склоіономірні цементи.
За терміном служби пломби можна розділити на:

тимчасові (які встановлюють на недовгий період)
постійні (встановлюються після тимчасових пломб).
Види постійних пломб
Металеві пломби виготовляються з амальгами (срібна амальгама складається з 60% срібла, 20% міді, 4-6% ін. (Олова, кремнію тощо) з ртуттю). Незважаючи на міцність, довговічність та низьку вартість, у сучасній стоматології застосовується все рідше. Металеві пломби мають блискучий колір, що різко контрастує з емаллю зуба. Ставити пломбу з амальгами можна тільки на задні зуби, при збереженні товстих стінок у зуба. Протипоказання: наявність металевої конструкції в порожнині рота (щоб уникнути гальванізму); при отриманні пацієнтом променевої терапії в щелепно-лицьовій ділянці; пломбування передніх (передніх) зубів
Пломби із пластмаси, хоча досить дешеві, також втрачають популярність, оскільки є досить токсичними для пульпи зуба, швидко стираються, змінюють колір та легко деформуються.
Цементні пломби мають підвищену міцність і надійність. Мають гарну адгезію за рахунок утворення хелатних зв'язків. На зубах тримаються довго, але твердість цементних пломб вища за твердість зуба. Згодом пломби з цього матеріалу стирають рідну зубну емаль і руйнують зуби, також мають короткий час затвердіння.
Світлополімерні композитні (світлові, світлозатверджувані, або світловідбивні) пломби відносяться до найсучасніших видів пломб. Вони твердіють лише під дією спеціальної полімеризації лампи видимого синього світла з довжиною хвилі 450 нм, що дозволяє стоматологу максимально точно підігнати форму пломби. Світлові пломби відрізняються особливою міцністю та широкою відтінковою гамою. До їх складу входить полімерний матрикс (часто бісфенол А-гліцидил метакрилат — токсичне похідне шкідливого бісфенолу А), наповнювач (наприклад, діоксид кремнію, склокераміка) та речовина, що зв'язує (наприклад, силани).
Склоіономірний цемент стійкий до механічного впливу, міцний та довговічний; до його складу входить фтор, що сприяє активній профілактиці карієсу. Фактура та колір пломби добре імітують натуральну тканину зуба.
Комбіновані - Виготовлення з двох або декількох матеріалів.
Таким чином, пластмасові, цементні і металеві пломби з амальгами відносяться до недорогих, але не володіють високою якістю. Пломби зі склоіономерного цементу, керамічні та світлові («світлозатверджувані») пломби мають кращі характеристики для застосування. Сучасні технології дозволяють наносити їх пошарово, домагаючись повного збігу кольору пломби із зубною емаллю.

У розробці знаходяться пломби з біоактивного скла - матеріалу, який здатний взаємодіяти з організмом і вже використовується для лікування кісткових ушкоджень.Біоактивне скло складається з оксиду кремнію, оксиду кальцію та оксиду фосфору, і виглядає як скляна крихта. За словами дослідників, пломби з біоактивним склом можуть уповільнити розвиток карієсу на стику зуба та пломби, а також відновити мінеральний склад зуба. Їхній передбачуваний термін служби на кілька років довше, ніж звичайних пломб.

Також розглядається можливість додавання до пломбувальних матеріалів графену. Графен ж у 200 разів міцніший за сталі і не схильний до корозії, що робить його головним кандидатом у пломбувальні матеріали. Токсичність графена для зубів вивчалася дослідницькою групою з Університету Медицини та Фармації Iuliu Hatieganu, Національного інституту досліджень та розвитку Ізотопних та молекулярних технологій, Університету сільськогосподарських наук та ветеринарної медицини в Румунії та Університету Ross ветеринарної медицини Бастера у Вест. В результаті було показано, що для використання в пломбах найбільше підходить оксид графену.

Варіанти конструкції зубних пломб
Монолітна пломба. Пломба відшкодовує зруйновану ділянку коронки зуба. Якщо вона виконана з одного пломбувального матеріалу, це монолітна пломба. У літературі цей вид конструкції зазвичай позначений терміном "пломба".
Армована пломба. Більш складна конструкція - це пломба зі штифтами та армовані пломби. У пломбу зі штифтами введені додаткові штифти посилення її ретенції в каріозної порожнини. Штифти розрізняють залежно від їх розташування по відношенню до порожнини зуба (пульпарної камери) на парапульпарні та внутрішньокореневі. Вони можуть бути металевими, скловолоконними та полімерними. Армовані пломби - це пломби, що містять у собі П-і Г-подібні металеві стрижні, що переходять, як правило,

Зубний імплантат

admin — Sun, 18 Dec 2016 10:04:10 GMT

Зубний (дентальний) імплантат (англ. implant - імплант) - штучно виготовлена, найчастіше багатокомпонентна конструкція, що використовується для впровадження в кісткову тканину щелепи з подальшим зрощенням (остеоінтеграцією) з метою протезування. Імплантати замінюють собою коріння втрачених зубів, дозволяючи згодом провести відновлення зубного ряду.

Розбірний імплантат складається з безпосередньо імплантату та надбудови (супраструктури), що називається абатментом. Такий імплантат може бути встановлений за одно- та двоетапним протоколом. Двоетапний протокол має на увазі повне занурення імплантату і накриття його слизовою оболонкою, внаслідок чого виключається будь-який контакт імплантату з порожниною рота - ця процедура називається першим етапом дентальної імплантації. Другий етап полягає в установці будь-якої надбудови (супраструктури) - це може бути як формувач ясен, так і абатмент з тимчасовою коронкою або іншим видом протезної конструкції. Після якого проміжку часу буде виконано другий етап зазвичай вирішує імплантолог, спираючись на дані про якість кісткової тканини, вік та загальний стан пацієнта, а також свій клінічний досвід. Класичні терміни становлять 4-6 місяців, проте останнім часом існує тенденція до скорочення термінів очікування до 2,5-3 місяців. Це пов'язано з кращим розумінням процесу остеоінтеграції, а також оптимізацією макродизайну та мікрохарактеристик поверхні імплантатів.

У нерозбірному імплантаті (використовуються також терміни: одноетапний імплантат, моноімплантат) внутрішньокісткова частина імплантату та абатмент зазвичай виготовлені з єдиного шматка матеріалу. Після встановлення імплантат своєю наддесневою частиною відразу опиняються в контакті з ротовою порожниною. На розсуд професора встановлюється формувач ясен чи тимчасова коронка. У разі встановлення тимчасової протезної конструкції (коронки, моста або повного протеза) на імплантат не пізніше трьох днів після імплантації говорять про негайне навантаження.

Внутрішньокісткові імплантати формою поділяють на коренеподібні, пластинкові і комбіновані. Найбільшого поширення мають коренеподібні імплантати, які можуть бути циліндричної чи конічної форми. Коренеподібні імплантати можуть значно відрізнятися за макродизайном різьблення: неагресивне, агресивне з глибокими полозами, змішані.

У стоматології з великим успіхом використовуються імплантати із титанового сплаву. Зазвичай внутрішньокісткова частина імплантату виготовляється з комерційно чистого титану ВТ1-0 (клас 4), зважаючи на кращі механічні властивості широкого поширення також набув ВТ6 Ti-6Al-4V (титан-алюміній-ванадієвий сплав, клас 5).
Виробляються дентальні імплантати також із діоксиду цирконію. Такі імплантати мають косметичну перевагу, тому що відсутнє темне просвічування крізь слизову оболонку, що іноді виявляється при використанні імплантатів з титану та сплавів. Однак діоксид цирконію остеоінтегрується меншою мірою, ніж титан, а також є складним в остаточній обробці в порожнині рота. З огляду на це імплантати з діоксиду цирконію не отримали широкого застосування у світі.

Ведуться дослідження з пошуку нових біосумісних матеріалів. Зокрема, йдуть клінічні випробування Титаново-Цирконієвого сплаву (комерційна назва Roxolid), розробленого спеціально для дентальної імплантації.

Як перспективний матеріал для зубних імплантатів розглядається наноструктурований титан. Завдяки значному зменшенню середнього розміру кристалічних зерен його міцність стає порівнянною з міцністю сплаву ВТ6, що дозволяє виготовляти імплантати меншого розміру. При цьому встановлено, що нанотитан забезпечує кращу остеоінтеграцію порівняно з крупнозернистим титаном.

Слід розуміти, що результатом у стоматології є відновлення функції та естетики зубо-щелепної системи в цілому. Зубний імплантат у цьому контексті може лише етапом загального процесу, будучи опорою для фінальної реставрації. Таким чином, імплантат має бути як функціональним для пацієнта, так і зручним для роботи для стоматолога. Якщо вимоги не задоволені, система імплантатів так чи інакше відкидається. Імплантат повинен:

бути зручним на етапі встановлення
Цьому сприяють: продуманий хірургічний набір фрез та викруток; логічний послідовний протокол підготовки остеотомії (кісткового ложа) Наявність різних форм імплантату дає можливість імплантолога вибрати оптимальний дизайн залежно від кісткових умов. Наприклад, у пористій, губчастій кістці більше підійде імплантат конусної форми з «агресивним» різьбленням, а досягти адекватної стабілізації циліндричним імплантатом з дрібним кроком різьблення буде важким завданням.

Ортопедична стоматологія

admin — Wed, 07 Dec 2016 12:36:28 GMT

Ортопедична стоматологія

- [Гр. stoma (stomatos) – рот + logos – поняття, вчення; гр. orthos - прямий, правильний + paideia - виховання] - розділ загальної стоматології та самостійна частина загальної ортопедії. Наука про розпізнавання, профілактику та лікування хворих з аномаліями, набутими дефектами, пошкодженнями та деформаціями органів жувально-мовленнєвого апарату.

— це область клінічної медицини, що вивчає етіологію та патогенез хвороб, аномалій, деформацій та ушкоджень зубів, щелеп та інших органів порожнини рота та щелепно-лицьової області, що розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики.

Протезування зубів на даний момент поділяють на такі види як: мікропротезування, знімне протезування та незнімне протезування, «протезування на імплантатах», бюгельне протезування, мостоподібне протезування, умовно-знімне протезування.

Незнімне протезування зубів передбачає виготовлення та встановлення постійних, стаціонарних зубних протезів. В ортопедичній стоматології для незнімного протезування використовують різні види протезів.

За терміном служби протези ділять на:

тимчасові;
постійні.
За кількістю одиниць протези ділять на:

мікропротези (одна самостійна одиниця);
макропротези (більше однієї одиниці (міст)).
За методом виготовлення протези ділять на:

штамповані;
литі;
пресовані;
фрезеровані.
За матеріалом, з якого виготовлені протези, їх поділяють на:

металеві
металокерамічні (кераміка, нанесена на металевий сплав);
дорогоцінні (золото, платина);
напівдорогоцінні (титан)
неблагородні сплави (хром, кобальт, нікель)
цільнокерамічні[2]
литьова кераміка
пресована кераміка
виготовлені за технологією CAD/CAM (CEREC)
кераміка, нанесена на каркас із оксиду цирконію.